Повертався до готелю надвечір. Заблукав – з ким не бува у новому місті. Стомлений був – до обіду конференція, потім прогулянка пішки до вечора. Побачив молоду симпатичну пару. І запитав, як пройти до готелю Ювілейний. Українською. Просто випадково. Хлопець та дівчина мене уважно вислухали, пояснили російською, куди треба йти. Я подякував і, вже відходячи, почув, як дівчина сказала своєму хлопцеві: „Вот видишь, а ты говорил, что в Минске по-белорусски никто не говорит…” Храни вас, Боже, від біди, блаженні сміхуни, як писав Кіплінґ...
