| А ось сам автор – навпроти книгарні. Габдула Тукай прожив 27 років на початку 20 ст, але лишив яскравий слід у татарській літературі. Вважається ледь чи не творцем її новітнього варіанту. Нагадав мені чимось Максима Богдановича з Білорусі. Оце вірш – один з його найвідоміших. Коли на початку 20 ст. дехто заклик акав татарів з Казані переселятися в Туреччину, поет дохідливо пояснив, чому це дурість. Чомусь він мені близький, цей вірш... Китмибез, Габдула Тукай На ганебну справу підлі нас покликали, мовляв,
Нема волі, до султана йдіть, у нього є земля!
Ми ж не підемо нікуди, там ще важче воювать,
Там по десятеро шпиків на людину, тут – по п'ять.
Як і тут, казацькі сотні та нагайки там нас ждуть,
Лиш різниця, що вони інакші фески одягнуть.
Скарбокради такі ж самі там чекатимуть, повір,
Що як тут, неначе липку, обдиратимуть, повір!
Пошукайте інших дурнів, що за вами побіжать,
Бо навіщо нам втікати звідси з полум'я, та в жар?
Переселимось, аякже, тільки хай за нами вслід,
Йдуть міста, а за містами, сотні сот минулих літ.
Тут народжені й зросли ми, тут помремо, ти і я,
Нас Господь сюди покликав (славне будь Його ім'я!)
Нам свобода, вам – свобода, це для нас найвища ціль.
Гей, російські Чорні сотні, як нам рушити звідсіль?
Я вам відповідь докладну і письмову й усну дам:
„Если лучше вам, Туда сами пажалте, господа!” |
