З протилежного від ставка боку до будинку Кіплінґа прилягає велетенський сад. Його викупили у громадську власність і облаштували тут щось на кшталт дуже домашнього парку. Звичайно, більшість рослин тут Кіплінґа не пам'ятають, а ось стіни і може кілька дерев – точно його бачили. Садок поділений тематично стінами на декілька частин від чого тут дуже тепло і затишно. „…я не зміг знайти в садочку нашого рідного [їжачка], коли збирався малювати (був саме полудень і вони всі полягали спати під жоржинами).” (Р.Кіплінґ, Такі собі казки).
