Просто зі сходового майданчика потрапляю на балкон. Тут живуть люди – сушиться чиясь білизна, намагаюсь не вхопити її в кадр. Дивись: шумує день погожий, кипить зелена заметіль. В товстому дзбані варить рожі, аж піна бризкає звідтіль. Дуднить по шибах дощ цинобри, і скло відблискує, мов сталь. Парує курявою обрій, хвилює в димі ранніх сальв. Підвівши очі з-понад книжки, побачиш світ барвистим сном, і думка, вирвавшися нишком, мов нетля, б'ється у вікно. |