| Ми знайшли книгарню. Купив собі книгу татарською з паралельним дослівним перекладом на російську. Це поема „Шурале” Габдули Тукая. А ось її уривок українською, надіюсь колись опублікувати повністю. […]
Якось місячної ночі рушив парубок у ліс.
Конячину впряг у воза, щоб привезти дрова й хмиз.
Швидко парубок доїхав, та й до праці хутко став:
Стук та грюк – рубати сосни він не гаючись почав.
[…]
Та стомився, розігнувся добрий парубок на мить
Тільки – зирк, а поруч нього хтось непроханий стоїть.
Дико крикнула почвара, наш юнак немов застиг,
Затремтів увесь, та тільки він сокири не впустив. Хто це? Втеклий каторжанин? Може джин чи щось таке?
Страх пройма – такий страшнючий той один, чи щось таке...
Ніс кривий та гачкуватий, сам покручений такий,
Руки-ноги кривулясті, мов старих дерев гілки. І очицями з-під лоба дико зирка навсібіч –
І удень такі злякають, вже не кажучи про ніч.
Голий весь, тонкий та довгий, на людину схожий він,
І на лобі ріг, мов палець, тільки трохи довший він. Не криві, одначе, пальці, а такі прямі, що й ну!
Та огидні ж! Кожен палець з пів аршина в довжину.
Шурале на лісоруба, той – на нього поглядав,
Врешті парубок сміливий „Хто такий ти?!” запитав. „Не лякайся так, юначе, не грабіжник я усе ж,
Не краду чужого скарбу, тільки грішник я, усе ж.
Маю звичку лоскотати тих, хто в ліс іде один,
Я на радощах сміявся, що з'явився ти сюди. Мої пальці, бачиш, довгі – лоскотати я мастак,
Лоскочу людей до смерті, з ними граючися так.
Що ж, юначе, може хочеш позмагатися, чи як?
Глянем, хто з нас вміє краще лоскотітись, ти чи я?”
[…] |
